У пошуках крайнього

З одного боку, ми щороку маємо шалені збитки, пов’язані з неефективним використання бюджетних коштів, які держава витратила на підготовку фахівців із вищою освітою.

Лише впродовж останніх трьох років не було влаштовано на роботу 49 тисяч фахівців, підготовлених відповідно до державного замовлення – на суму в 2,6 мільярдів гривень!

Інформація свіжа й точна – її надіслано наприкінці червня у відповідь на авторове депутатське звернення до Головного контрольно-ревізійного управління України.

З іншого боку, ми з упертістю, вартою кращого застосування, реагуємо на це в дусі кращих феодальних традицій – або вичавлюємо ці кошти зі студентів, які не встигли ще заробити власною працею жодної копійки, або прагнемо намертво прив’язати їх до неіснуючого робочого місця.

При цьому дехто з представників влади ще й вигоду прагне на тому "намутити", перетворюючи судові позови і перевірки на механізм додаткового тиску на думаючих ректорів і надто незалежних студентів.

У підсумку, проблемою, по суті, ніхто з владних структур перейматися не поспішає. Хто ж пилятиме гілляку, на якій хоче втриматися будь-якою ціною?

Державі такий підхід до справи тим часом завдає потрійної шкоди. Напруга на ринку праці і в суспільстві зростає, пробоїни в бюджеті глибшають, а довіра до влади, навпаки, зменшується. Причому в геометричній прогресії.

На правах висновку

Нинішня гострота ситуації з працевлаштуванням молодих фахівців напряму залежить від критично низької ефективності адміністрування коштів, адресованих державою.

І триватиме це доти, доки держава, з одного боку, не реформує чинну систему державного замовлення, а з іншого – не відмовиться від силування там, де можна діяти цивілізованим шляхом.

Не секрет, що суттєво мудріше і гуманніше мотивувати випускників перспективою гідного працевлаштування, ніж лякати власних громадян і європейських експертів привидом феодальних виробничих стосунків.

Досить почати з будь-якої розумної системи заохочень і гарантій для роботи випускника-бюджетника у держсекторі: від надання безвідсоткових позик і соціального житла в оренду терміном на 10-15 років – до звичайного 15-20% бонусу до заробітної плати.

Якщо випускнику гарантувати перше робоче місце, яке б його мотивувало до кар’єрного росту і розбудови родинного затишку, він сам шукатиме місце в держсекторі.

Не менш потребує реформування і нинішня система державного замовлення, що надає перевагу ректорам, найбільш близьким до міністерського крісла, але не стимулює до конкуренції довкола зростання якості освітніх послуг.

До прикладу, в Грузії державні кошти на вищу освіту закріплюються не за ресурсами навчальних закладів, а за їх рейтинговими успіхами і кращими абітурієнтами, які досягли найкращих результатів у ЗНО.

Відтак, їхні ректори прагнуть набирати кращих студентів і демонструвати якісний продукт "на виході".

Може, й нам державні кошти закріпити за кращими абітурієнтами? Раптом, університети змагатимуться за них, а не за право сподобатися високому начальству?

Леся Оробець, спеціально для УП